Цей ранок нічим не відрізнявся від інших, таких схожих ранків в не дуже вже різноманітному житті Естер Грант. Вона встала, помила залишений з вечора посуд, оглянула свій старенький дім…Меблі давно постаріли, а стіни, здавалось сумували за свіжим ремонтом. Але, на жаль, скромні можливості Естер не дозволяли задовольнити їх бажання. Ось і зараз вона жалем заглянула в гаманець, в якому лежали зняті з рахунку останні гроші. Нове поступлення мало бути не раніше наступного місяця. Раз в місяць на рахунок Естер приходила дуже скромна пенсія, якої ледве вистачало для її невибагливого життя. Але цього місяця вона витратила всі гроші на різдвяні подарунки для сина, його дружини та двох внуків. Вони жили окремо, у невеликому селищі в 50 милях від міста, і також ледве зводили кінці з кінцями. На Різдво Естер їздила до них і її серце ще гріли приємні спогади про цю довгоочікувану зустріч. Але зараз її хвилював напівпустий гаманець, і гнітюча перспектива знову залізти в борги. У неї не було навіть невеликих заощаджень, їй заледве вистачало маленької пенсії, щоб прожити цей довгий відрізок часу протягом місяця. Вона була досить старою, щоб шукати підробіток, і десь в глибині душі примирилась з невеселою реальністю. Зітхнувши, Естер почала збиратись в магазин, щоб купити що-небудь недороге собі на сніданок. За вікном йшов дощ, і поодинокі перехожі, їжачись від холоду, ховалися під великими парасолями. Вона наділа тепле плаття, а зверху накинула плащ. Естер вийшла з дому і заглянула в поштову скриньку. Сьогоднішньої газети ще не було, але в глибині скриньки лежав лист. Вона дуже здивувалась… ЇЇ син не любив писати листи, тому тільки дзвонив, та й то не дуже часто. Більше у Естер нікого не було. Оглянувши лист і не знайшовши зворотної адреси, вона хотіла покласти його в сумку, щоб потім прочитати вдома. Її руки вже почервоніли від холоду, але чомусь Естер не могла боротися з спокусою прочитати лист зразу ж. Після недовгого вагання вона все ж розкрила конверт. Не вірячи очам, Естер перечитала вголос: « Привіт, дорога моя Естер! Сьогодні я прийду і буду вечеряти з тобою. Ісус » «Цього не може бути. Це просто чийсь жарт.»- подумала Естер. Забуваючи про холод, вона крутила лист в руках, намагаючись знайти щось особливе. Але лист був звичайний. Звичайнісінький папір для листів, звичайнісінький, хоча й красивий почерк. Навіть конверт нічим не відрізнявся від багатьох інших - звичайний конверт синього кольору. На ньому навіть стояла його ціна. Думки одна за одною проносились в голові Естер. Вона то вірила написаному, то, навпаки, розуміла що такого не буває і її просто хтось розіграв. Прийшовши до тями, вона почала дивитись навколо, намагаючись знайти в оточуючому світі відповідь на її німе запитання. Але навколо також нічого не змінилось - ті ж змерзлі перехожі під своїми великими парасолями. Ті ж мокрі дерева і ті ж калюжі, які відображали в собі похмуре сіре небо. Каплі так само ліниво падали на її розкриту парасолю…Постоявши ще декілька хвилин, вона неуважно поклала лист в сумку і повільно пішла до магазину. Вона не знала, що ж робити. Естер зайшла в магазин і машинально стала складати в корзину ті дешеві продукти, які вона купувала зазвичай, надіючись розтягнути куплене хоча б на тиждень. Вона вже підходила до каси, щоб розплатитись, коли раптом в неї в голові прозвучало запитання : «А чим же ти пригостиш Ісуса?» Естер, задумавшись, зупинилась біля каси, а молода дівчина-касир здивовано задивилась на цю розгублену стару жінку. - Щось не так, мем? - запитала вона. - Ні-ні, все добре - просто я згадала, що мені необхідно купити дещо інше, - несподівано для себе відповіла Естер. Вона підійшла до полиці з продуктами, і акуратно розклала по місцях все, що щойно хотіла купити. Потім, вже в порожню корзину, вона поклала жирне курча, дорогі приправи, пачку рису і великий торт. На все це ледве вистачило тих грошей, що були у неї. Тільки вийшовши з магазину, Естер зрозуміла, що зробила. «Яка ж я все-таки нерозсудлива, - докоряла собі Естер, - як маленька, повірила в чиюсь казку.» Дуже повільно Естер йшла до свого дому, думаючи про те, як їй прожити цей місяць Ще здалеку вона побачила, що назустріч їй йде молода пара. Наближаючись до них, Естер роздивилась, що вдягнуті вони дуже бідно, до того ж неохайно. Вона подивилась довкола - нікого не було. « Ходять тут жебраки, добре, якщо не злодії, - подумала Естер, насторожившись - але у мене їм взяти буде нічого.» Коли вони підійшли досить близько Естер прискорила крок, щоб якомога швидше пройти повз цих людей, які не викликали в неї довіри. Але вони раптом зупинились якраз навпроти неї. Тепер вже Естер злякалась. Вибачте, - сказала дівчина - у вас не буде чого-небудь поїсти? Ми вже два дні нічого не їли. Ні, у мене в самої немає грошей, відповіла Естер, намагаючись якомога швидше обійти цих неприємних перехожих. Вона дуже швидко пішла вперед, але, чомусь, замість того, щоб відчути полегшення, з кожним кроком їй ставало важче й важче. Естер не витримала і озирнулась на цих молодих людей. Опустивши голови, вони плелися по мокрому провулку... Ці люди геть чисто промокли і тулились один до одного, щоб хоч якось зігрітись. « Вони ще більш нещасні, ніж я,- подумала Естер, з жалем дивлячись їм услід, - у мене є хоча б дах над головою і тепла постіль, а у них, схоже, і цього немає.» -Зачекайте! - крикнула вона навздогін їм. Молоді люди повернулись і подивились на неї. Дівчина, здається, плакала. Естер підійшла до них. -Ось, візьміть - сказала вона, простягаючи їм свою корзину з продуктами, - це все, що є в мене. Дівчина посміхнулась. Вона вже не здавалась Естер такою огидною. Навпаки, вона була б навіть симпатичною, якби не її запалі щоки і великі мішки під очима. Вона дійсно плакала, але зараз з усієї сили намагалась приховати це. - Спасибі вам, - сказала дівчина тремтячим голосом. - Ви не уявляєте, як допомогли нам. І вона знову заплакала. Естер огорнула хвиля ніжності і жалості до цієї тремтячої, заплаканої ще майже дитини, і по її щокам теж потекли сльози. Не в силах знести більше цю сцену, Естер повернулась і пішла в напрямку до дому. Але ступивши кілька кроків, вона знову озирнулась на дівчину. Та все стояла, дивлячись їй услід, і плакала. Естер повернулась, зняла з себе плащ і віддала дівчині. Прийшовши до дому, Естер сіла на стілець біля столу і тільки тут згадала про лист. Заглянувши в кишені свого плаття, Естер не знайшла його серед в’язки ключів, гаманця і якихось квитанцій. «Він, напевно, залишився в корзині з продуктами», - подумала вона і засміялася з того, що така стара, досвідчена жінка виявилась такою наївною. Естер встала і дістала з шафи свою Біблію. Вона припала пилюкою… «Давно ж я не читала її »,- подумала Естер, відчуваючи докори сумління. Вона відкрила Євангеліє від Івана, і тільки почала читати, як пролунав стук в двері. «Від сьогоднішнього дня можна очікувати чого завгодно»,- подумала Естер. Вона повільно піднялася і підійшла до дверей. На секунду затримавшись, вона уявила, як чудово було б, якби це дійсно був Ісус, але зразу ж прогнала ці думки, які здавались їй безглуздими. І все ж її руки тремтіли, коли вона почала відкривати вже не зовсім справний замок. … За дверима нікого не було…Естер дивилась на пустий ганок, і розчарування, як лещата, все більше і більше стискали її серце. Десь за межею її свідомості жила надія, що Ісус все-таки прийде, потішить її, дасть відповідь на всі її проблеми. Їй стало жаль себе, свого самотнього, нікому не потрібного життя. Розчарована, Естер хотіла вже закривати двері, як раптом помітила, що на порозі лежить лист. Естер підняла його. Він був такого ж синього кольору, як попередній. Вона підняла лист і швидко прочитала його: «Дорога Естер! Велике тобі спасибі за те, що ти так радо зустріла мене сьогодні. Пам’ятай, що Я люблю тебе і що Я завжди з тобою.» Лист був не підписаний, але Естер і так здогадалась, Хто був його Автором. Тільки на наступний день Естер, захотівши перечитати лист, побачила на дні конверта ще якийсь листок паперу. Це був чек. На суму, вказану у ньому, Естер могла безбідно жити цілий рік…
