Знову літо. Сонцю і теплу радіють всі, а дітлахи особливо вміють радіти кожні днині і влітку, і взимку. Щасливе безтурботне дитинство з мамою та татом - було просто щастям для маленького хлопчика. А про що ще може мріяти дитина, що розпочинає свідомо сприймати життєві стежинки ?
Серце, мабуть, кожного маляти сприймає Бога, почувши про Нього. Але хто має плекати це почуття, давати власний приклад і навчати йти за Ним ? Та більшість радянських батьків розповідають дітям про дідуся Леніна.
Іванкові вже цілих сім. Він вміє читати і можна сказати писати теж. Ну що тут скажеш - не має часу сидіти на місці і виводити ці довгі неслухняні літери. Краще піти з татом на рибалку, а може вмовити, щось помайструвати. Вставши на ноги він мерщій з хати. Мало місця в старенькій бабусині хатці для такого непосиди. А от коли батьки закінчать будівництво - буде навіть своя кімната.
- Тато. Тато, а що сьогодні ми будемо робити ? Мама, а де тато ?
- Поїхав.
- Куди ? Я теж хочу ! Я, я думав … Він не сказав … Мамо, що з тобою ?
- Я теж не думала. Іванко, тато на довго, дуже на довго поїхав, а може …
Та хлопчик вже бігав з однолітками на шляху. Він не зрозумів : що тато не буде добудовувати хати, говорити разом з мамою по декілька разів на добраніч, і на дитячій стежці щастя частенько потрібно буде самому виривати бур’янці. Та щось вкололо в серце хлопчика - то впало зерня бур'янцю, і скільки їх ще буде … ?
Час спливав швидко. Іноді і тягнувся, коли було сумно і самотньо. Хлопчаки насміхалися при невдалих спробах нашого героя показати себе самостійним і дорослим. Любили над такими поглузувати. Одного разу Йванка навіть набили і головне знову образили. Він розумів, що захисту шукати немає в кого. Було так прикро, хотілось кричати, кудись бігти, десь шукати. Але куди і що … ? Тато, от хто має бути заступником. А тут навіть розказати не знаєш кому. А на серці тягар образ. Не роздумуючи, він сідає на велосипед і їде. Він їде до батька, який неодмінно має захистити сина. В голові навіть думка не майне, що дорога ж не близька для дев’ятилітнього хлопчика. Декілька сотень кілометрів на велосипеді подолати просто не можливо. Та в голівці лише - до тата, їду до тата, він допоможе, він зрозуміє, він захистить, з ним добре, він мій татко. Проїхавши десятки, а не сотні кілометрів, сили поступово зникають. Добрий чоловічина, що їхав на грузовику помітив мабуть це.
- Ти куди прямуєш малий ?
- До тата.
- А де ж це твій тато. Він, мабуть, зрадіє тобі.
- Мені треба до тата.
- Ну, поїхали до твого тата.
А мама тим часом не знаходила собі місця. І не тільки вона. Вже й правоохороні органи зяйнялися пошуками. Тільки через два дні стало відомо, що Іван якимсь чином опинився в батька.
Таких випадків було ще багато. Хлопець ріс, як сам хотів, робив що сам хотів, почував себе господарем в домі. Щоб себе безпечно почувати, друзів вибирав серед тих, хто вміє битися, вони могли в потрібну мить дати захист. Та й сам таким ставав. Отримав ніби роль ватажка. Для хоробрості почав пити й курити. Невгамовне бажання здаватися дорослим штовхало не необдумані вчинки, які перероджувалися в ганебні звички. Кожен хто так розпочинав згодом жалкував, та шляху назад ніби не було. Насправді, Христос страждав разом з кожним, зберігав життя і кликав, щоб звільнити, змінити і дати справжній захист.
Мама ж в цей час молилася і надіялась:
- Господь, прошу Тебе за Іванка. Спаси його! Гріх так панує в його житті. Ти ж бачиш, він навмисне голосно вмикає музику, коли ми з братами й сестрами славимо Тебе. Мій син забороняє мені славити Тебе ! Не хоче, щоб я йшла за Тобою. Але ми, я і він Твої діти. Ми ж потребуємо обоє Тебе. Зміни його. Зроби, щоб і він бажав славити Тебе, Господь. Христе, благаю. Ти ж і за нього страждав. Ти ж любиш його. Я вірю… Дякую. Амінь.
А Ванько віддалявся від Нього все більше. Та ворог відчував неминучу поразку, тому так міцно і тримав в обіймах хлопця. Наш ворог - це ворог Христа, це диявол. Це він хоче погубити тіло, засліпити людську свідомість. Та наш Спаситель сильніший, Він переміг смерть, Він воскрес !
Коли друзям Іван радив триматися подалі цих штундів, не знав, що через декілька років цих хлопців буде кликати до Спасителя. Але спочатку з’являться нові друзі.
Закінчивши дев’ять класів, він їде в іншу місцевість навчатися. Додатково став перукарем, і це не погано допомагало перебитися. Нові друзі, наркомани, платили своїм добром, яке можна було не погано збути. А навчатися не було коли.
А мама молилася. Листа в місцеву церкву надіслала, щоб добрих друзів сину направити. Щоб і вони молилися. Адже, в дійсності, син не мав друзів.
Бо ті, яких він називав ними, прийшли, все забрали і стали погрожувати:
- На завтра дошки готуй ! Зрозумів ?
- Ні ?
- Що не зрозумів ? Ти нас заклав !
- Ні, не я, чесно … не я …
- Що ? А хто ж і ще ?
- Дошки готуй ! ! Зрозуміло ?!
Зрозуміло лише те, що настав кінець життя, бо якщо не
вб’ють, то сам покінчить з ним. Вони спокою не дадуть. Ставши навколішки біля вікна побачив, як заходить сонце. Став спостерігати і роздумувати. Весь обрій палахкотів, все горіло, міняючи барва. Сонце зникало, воно ніби тануло, розпливалося і все покривало. Для інших ця картина здалася б прекрасною. А для Івана це схоже було на захід власного життя. Майнула думка: "Не дам себе вбити, сам з даху скинуся. А сонце таке червоне. За самогубство - пекло."
Несподівано полилась молитва:
- Господи, прости за все, будь ласка … Якщо Ти є … Господи, пришли мені ангела-охоронця. І я буду, піду за Тобою, буду Тобі служити, а не … Якщо немає …
Змовк. На слідуючий день сонце таки зійшло і для нього. Вчорашня молитва залишила якийсь дивний спокій. Вийшов на балкон і став чекати. І янгол з’явився. Це був звичайний хлопець на велосипеді в спортивному костюмі. Не втрачаючи нагоди Ваня все одразу ж розповів. А той запросив до християнського клубу, на читання Біблії. Саме в потрібну мить за маминим проханням приходить добрий друг. Це не випадковість.
- Бог є ! Ти є, Боже ! Господь, як приємно бути з Тобою,
А то вже здалося, що я пропаду.
Подумав, життя на землі вже скінчилось.
Не знав, що гріховне в цей день схороню. Стояв я на заході, на кінці прірви,
О, Бог мій, як дивні діла Твоїх рук !
Мене взяв в обійми, лодонями ніжно
Й туди переніс, де проклав чистий путь. То Син Твій йшов ним і тепер мені легше.
Зійшло сонце правди для моєї душі.
Тебе я прославлю. Тобі помолюся.
Ісус - мій Спаситель ! Що треба мені ? Ні золота й срібла, ні ладану й миру.
Лише будь з Тобою, Христос дорогий.
Тобі лиш стужити, для Тебе лиш жити -
Тепер це є кредо в моєму житті. Щасливий! В житті знову появилось світло дня і воно було вже справжнім. Пригадалась обіцянка - служити Богові, бо просто ходити до церкви було замало. Хоча життя все перемінилось. І повірити важко, що відбулися такі переміни. І от тепер це служитель: в хорі, проповіді, з молоддю і дітьми, вдома і на роботі, в лікарні та в армії. Господь же не перестає посилати благословення. Бог робить більше, ніж ми чекаємо. Він подарував дружину, доньку. А дивний спокій після тієї першої молитви залишився назавжди. Всі просто дивуються, а дехто бажає такої віри і собі. Бо поява доньки - чудо Господнє
|
